Перекладачка і подруга, Ольга Мітроніна супроводжує нас з 2008 року.
Вітаю, я з України. Власне, ми тут всі певною мірою з України, хто за національністю і паспортом, хто за світоглядом і порухом душі.
Я знаю засновників благодійної асоціації «Будьмо» з травня 2008 року. Я була перекладачем для тих митців, які приїжджали до України, щоб побачити, зрозуміти і розповісти про життя після трагедії 1986 року. Ми познайомилися з безліччю різних людей, які живуть поблизу Чорнобиля: добрих, нещасних, талановитих, самотніх, та завжди невимовно сильних. Французькі артисти відкривали для себе Чорнобильську зону відчуження, відкривали для себе і світу, і завжди були чесні.
Ще в січні я планувала, як пристосувати свій робочий графік під ще одну подорож з французами до Зони. А в лютому почалася війна. Північ Київської області, Поліський район, одним з перших опинився під контролем російської армії. Більше місяця – без новин звідти. Більше місяця – гадки й надії. Молитви були почуті, і тепер прийшов час допомогти мешканцям Поліського регіону. Вони того дійсно варті: вони не здалися ні радіації, ні видимому ворогу.
А саме час садити картоплю, бо ж, знаєте, картопля – це життя.
Будьмо чесні: нам потрібна допомога. Потрібні гроші на пальне, добрива, генератори, насіння, ліки… Багато всього потрібно. Але основне у поліщуків уже є – воля до життя і віра в те, що природа/добро завжди перемагає.
Ольга Мітроніна